Микола Кравченко, автор передмови:
1 грудня 2013 року в Україні розпочалась Національна революція. У цей день українська молодь не просто вийшла на вулиці. 1-го грудня революціонерами були захоплені КМДА, Будинок Профспілок та Жовтневий палац. У перший день зими між цими будівлями утворилась територія, визволена від януковичівського режиму – така собі революційна республіка Майдан. В цей день найсміливіші революціонери з жовтими пов’язками із монограмою «Ідея Нації» за допомогою ланцюгів і бульдозера спробували занести революцію в Адміністрацію Президента. Тільки після цього дня революція дійсно стала революцією. Тільки після цього у вирі боротьби проти реакції й агресії дійсно відродилася новітня Українська Нація…

Але теперішня влада намагається «зістарити» революцію на кілька днів, відносячи її початок до 21 листопада. Офіційно на цю дату навіть було запроваджене державне свято – День Гідності та Свободи. Чому? Відповідь проста – влада хоче забути про те, що в дні початку революції її представників серед творців нової історії не було.

КМДА захоплювали не ті люди, які нині сидять в її кабінетах. Ланцюгами у браму Банкової стукав не той, хто нині сидить в цьому приміщенні. Про реальних учасників Першогрудневого повстання, що й породило Зимову революцію, влада хотіла би, щоб всі швидше забули.

А з огляду на те, що зиму 2013/2014 з історії уже не стерти, то її намагаються трохи «розмити». Спочатку кинути в національну свідомість думку про те, що революцію почали ті, хто реально її лише гальмував. Адже в листопаді на вулиці вийшли здебільшого ті, хто всю зиму шукав «провокаторів» на Майдані.

Історію можна змінювати двома способами. Перший – коли ти влучним кидком «коктейлю Молотова» підпалюєш старий режим, а другий – коли ти не менш влучним розчерком пера виправляєш події, що вже відбулися.

21 листопада 2013 року на вулиці української столиці вийшли ті, хто хотів, щоб режим Януковича став маріонеткою Брюсселя, а не Москви.

1 грудня 2013 року на Майдані з’явилися ті, хто виграв для України революцію і захистив її під час подальшої війни.

І ті, хто бажають жити у Новітній Українській Державі, мають завжди пам’ятати про це.