«… у романі «Ниточки» кожен студент «Юрки» (як м’яко називає автор аlma mater) зможе впізнати себе, бо йдеться й про гуртожиток, і про життя в ньому, про друзів, що з тобою пліч-о-пліч і в біді, й у радості (замінюючи батьків у чужому місті), й про саме навчання, Юридичну клініку, й, звісно, про кохання, що таки трапляється в студентські роки. Власне, герої книги – це і є студенти університету.
А ще – у романі постає Харків, такий, який він є. Великий і поглинаючий, що ковтає людей, як смачні цукерки. Третя, і бодай найважливіша причина, що роман є унікальним, він написаний луганчанином, який із 2014 року жодного разу не був удома. В романі й про події того злощасного року, і про те, як Максим (головний герой) після закінчення університету, маючи перспективу працювати у прокуратурі, пішов таки на фронт у гарячу точку. Що керувало у той момент молодою людиною, перед якою стелилося усе життя, а вона обрала те, звідки дуже часто не повертаються… Цей роман про це і не тільки. У ньому є роздуми, дружба, відчай, любов, студентські «приколи», і, мабуть, трішки вічності.
Як зазначає сам автор, книга писалася два роки. Спочатку це були новели, що в подальшому сплелися між собою. А потім був міжнародний конкурс «Гранослов», куди Роман подав свій рукопис і, власне, не плекав надії на перемогу. Проте це сталося, й 2018 року видавець Марко Мельник з Києва видав книгу «Ниточки».
Відгук про роман на сайті Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, з яким пов’язана доля Романа Глєбова.