Цікавий відгук про книгу «Жадання фронту» Вирія від Люцини Хворост:
«Ще з нещодавно прочитаного (вічно читаю по декілька книжок одночасно) – «Жадання фронту» (вид-во Марка Мельника, 2019). Автор – Позивний «Вирій», боєць добровольчого батальйону «Азов» – не дуже приховує, що являє собою alter ego самого видавця. На сторінках книжки, яка рясніє автентичними фронтовими фото, вольовий юнак родом із провінції захопливо і вправно розповідає, як подолав інерцію зросійщеного середовища, як не просто відчув себе українцем, а й усвідомив потребу захищати країну в умовах воєнної аґресії.
Книжка епатажна. Про будні військовика написано максимально прозаїчно, навіть натуралістично (епізод із кішкою, яку довелося переїхати, щоб не підірватися на міні), – і водночас це дуже романтичний і поетичний текст. Про війну говориться піднесено, про зброю – зі священним трепетом. Місцями – між описами побутових епізодів – автор не цурається й абстрактно-філософської манери письма, в якій відчувається ніцшеансько-донцовська прошивка.
Коли я читаю такі рядки – наче відчуваю повів далекої лицарської епохи, те розріджене гірське повітря, яким уже нестерпно важко дихати нам, зманіженим пацифістам, які передчасно повірили були у «кінець історії» та всемогутність ліберальної демократії.
Не даватиму оцінок, але усвідомлюю: це завдяки тому, що існують у нас люди саме такого духу, Україна ще фіґурує на мапі Європи.
«Зброя для чоловіка – це щось інтимне. Вона викликає емоції, які не схожі на жодні інші. Сам факт наявності АК за спиною дає усвідомлення власної суб’єктності, здатності впливати на події, причетності до історично важливих процесів. Це насичене відчуття відповідальності дарує спокій, врівноваженість і ясність розуму. Важкість декількох кілограмів металу дає легкість втілення свідомої волі. Це розширює горизонти, поглиблюючи сприйняття життя. У твоїх руках опиняються долі тих, хто опиняється у прицілі. І ти розумієш, що ворог не має права жити. Натомість народ, ціла нація делеґує тобі право вбивати в ім’я захисту життя національної спільноти» (с. 56).