Справжній «живий» відгук на книгу Оксани Чорної «Позывной Кассандра: лето-2015» від Ганни Скоріної — дружини учасника бойових дій російсько-української війни, оглядачки книг на дану тематику:
«Однозначно книгою року я назву книгу Оксани Чорної «Позывной Кассандра». Я її довго читала, не тому що книга страшна чи нудна, ні, мені просто хотілось трохи довше побути з цією книгою, трохи довше побути поряд з Оксаною. Бо вона неймовірна! От просто неймовірна. Кандидат наук, розумниця, красуня і взагалі дуже цікава особистість. Боже, а які в Оксани вишиванки — ви б тільки бачили! І все це об’єднує такий же неймовірний сильний характер. Спочатку волонтер, а потім офіційно оформлена військова, яка написала книгу. Щиру і правдиву. Це присвята, пам’ять і нагадування. Пам’ять про тих, хто загинув, присвята тим, хто воював і досі воює, і це нагадування, що ці люди є серед нас.
Мене особисто вразило оповідання «Баба Шура». Це про людяність і важку роботу, яку всі роблять кожного дня, навіть під обстрілами і перед обличчям смерті.
Війна багато чого загострює, відкриває, проявляє назовні. Іноді не найкраще, але в більшості все ж щось таке, що ми називаємо патріотизмом, відданістю країні, які настільки втратили свій справжній сенс, що ці слова все рідше вимовляють, щоб уникнути глузування за пафосність і дурість. Однак, саме з такими людьми нас знайомить Оксана. Правда, вони це пояснюють простіше: «хто, як не я», «я не можу сидіти спокійно, коли в мене відбирають країну», «чому я повинен бути боягузом», «я знаю, що зможу, тому пішов», «це нормально — йти захищати свою країну», «чому я повинен відсижуватись». Звичайно, Оксана показує не тільки героїзм, але і аватарів, і ватників, проте, на щастя, їх менше в книзі. Тому ця книга така правдива і щира.
Ще мені дуже сподобався загальний тон. От настільки все чітко і без зайвого драматизму. Хоча є місця, де не можна залишитись спокійним. Але навіщо я брешу, там все не залишає тебе спокійним. Ви, звичайно, можете мені поставити питання: а чи не художній рапорт я тут розхвалюю, де є діалоги, історії, ситуації. Зовсім ні. Це просто якісно написаний текст, без зайвих філософствувань і без надмірного екшену, коли ти не встигаєш навіть осмислити текст. Тут є динаміка і розвиток ситуацій, без затягувань, тут є думки авторки, прості й чіткі, які неможливо не зрозуміти. Не потрібно ані вгадувати, ані додумувати, що хотів сказати автор. Все перед нами в цій книзі, все як було. Можна, звичайно, сексистськи сказати, що написано по-чоловічому, але мені це не дуже подобається. Я би сказала: книга змістовно і правильно написана військовою.
Останнім часом неодноразово під час інтерв’ю піднімаються питання, які книги про війну варто включити до шкільної чи вишівської програми, і от ця книга Оксани Чорної відкриє список, до якого я собі буду занотовувати тепер такі книги.
Ще дуже важко було бачити в кінці кожної оповіді сірі прямокутники в чорній рамочці: це герої оповідань, які загинули. Іноді страшно було наближатись до останньої сторінки оповідання: а якщо там цей прямокутник…
Я знаю, що ті, хто грають в інфантильних пацифістів і «протів вайни», не будуть далі першого рядка все це читати і не дійдуть до цієї цитати Оксани про мир. Наведу її, щоб ви зберегли собі й тикали тим, хто хоче миритись з ворогом:
“Мне грустно понимать, что война ничему не научила этих людей. Они до сих пор не поняли, что за мир нужно не просто быть, за мир нужно сражаться. И если хочешь, чтобы мир и покой был в твоем доме, то этот мир и покой нужно защищать с оружием в руках”. І якщо хтось і досі цього не зрозумів, мені його шкода, бо, певно, він виріс кімнатною рослиною, не розуміючи реальності життя. А книгу варто прочитати…
А ще ця книжка стильна за оформленням. Папір дуже приємний, от так було читаєш і водиш пальцями по сторінці. Ілюстрації, дуже влучні, — це фото, оброблені так, що виходить зернисте чорно-біле зображення людей, місцевості, предметів, тварин. Чорно-білий колір дуже доречний для книги про війну. Те ж саме про обкладинку: додати червоного також доречно — ці кольори і оформлення саме в такому варіанті дуже влучні, ніколи не міняйте щось по-іншому, бо, на мою думку, це є невід’ємною частиною книги. Ще дуже правильно було на бокових сторінках книги розміщати назву та дату: коли читаєш, то не губишся і в будь-який момент можеш подивитись потрібну інформацію. Про шрифти можна те ж саме сказати. І звичайно qr-коди, за якими на початку і в кінці можна перейти на фб сторінку авторки та сторінку книги. До речі, художнє оформлення належить Оксані. Це, певно, доводить, що ніхто краще за самого автора не оформить книгу.
І в кінці книги дуже крутий вірш «Счастливые люди думают матом…»
Отже, чому ви ще й досі не купили і не прочитали «Позывной Кассандра: лето-2015»? Кров, кишки, страждання, багнюка… Це не про цю книгу. Тут про людей в небезпечних умовах, з небезпечною справою, тут ціна кожної помилки — життя, ціна невдачі — теж смерть. Але чому люди свідомо йдуть на таку роботу? Хто вони? Звичайні люди. Справжні! Може, все ж таки прочитаєте про них?»