Щирий та емоційний відгук від Олександра Мончака:
«Дорогі друзі, добрався я очима та маю за честь представити вам чергове своє поповнення – працю шанованого мною історика Романа Коваля «Жінки у визвольній війні 1917-1930». Я довго вагався, чи вона мені потрібна, адже так вже сталось, що доньок у мене немає, одні сини, і власне кому переповідати чи дати почитати? Але добре, що є книжкові магазини, де я присів з нею… і поклав на поличку через якийсь час з твердим наміром мати її в себе.І не тільки тому, що в мене є практично всі праці Романа Коваля, і це було якби логічним поповнення моєї бібліотеки. Мені цікава військова історія, і спогади (будь-які за часом) завжди викликають у мене інтерес.
У більшості дійовими особами й творцями спогадів є чоловіки, а тут, як ви вже здогадались, мова йде про жінок. Хочу Вам сказати, що такої праці я не бачив і не читав взагалі. Хоч автор і виставив рамки 1917-1930 років, але в книжці він відійшов далеко за них (честь та хвала Роману Миколайовичу). Зрозуміло, що початок Визвольної боротьби можна сміливо відраховувати з 1914 року, з початку Великої війни. Тоді мільйони жінок щовечора стирали коліна під образами, молячись, аби Всевишній оберіг батька, чоловіка, брата, коханого… Під час великих людських катаклізмів, наприклад, війни, формується когорта жіноцтва, котра не є загальним пасивом. Серед героїнь книжки знайшлись ті, які починали свій шлях з сестер милосердя при військових шпиталях ще російської армії і пройшли його з вже українською армією аж до таборів 1921 років і мають бойові нагороди. У більшості вони знайшли в собі сили далі творити «Пласт» та інші гуртки. Присутні тут і дружини й рідні отаманів та командирів, другі половини простих вояків і повстанців, котрі випили чашу програшу разом з чоловіками. Є і вдови замучених більшовиками вояків. Але є в праці і справжні жінки – амазонки, які наважились взяти до рук зброю і в більшості тримали її до останнього подиху. Цікавий момент: серед жінок – героїнь були не тільки безпосередньо українки за походженням, а й полячки, німкені. Окремим блоком (найбільшим), власне через який придбав цю книжку, є спогади, щоденники та свідчення учасниць. Пізнавальним виявився розділ, створений колективом авторів (Р. Коваль, В. Моринець, Ю. Юзич) про жінок, учасниць змагань, котрі навчались або спробували (подали документи, де виклали свою біографію) в Подєбрадах.
Хронологічно книжка завершується теперішнім часом. Неймовірним продовженням збірника є фотододаток зі світлинами жінок, учасниць боротьби. Щиро бажаю теперішнім неодруженим хлопцям, чоловікам знайти свою «половинку», схожу на одну з цих героїнь не тільки обличчям, а й характером та вчинками.
Можете кожен лиш собі уявити, скільки крові пролито «совєтами», аби зламати опір чоловіків-українців (не тільки за національністю, а й за духом), котрих активно підтримувала така чарівність. І ще більше чарівність стирала коліна під образами в молитвах за збереження, відведення чи врятування від смерті.
Вважаю, що така книжка обов’язково має бути в кожній родині, аби дівчатка мали приклад для наслідування, а хлопчаки, коли виростуть, знали, кого брати за наречену. Поспішайте замовити».